У Теплицькій громаді на Вінниччині добре знають Олександра Романюка як спокійного та зібраного медичного брата. Він не підвищує голос навіть у найнапруженіші моменти, що є його професійною визначною рисою. За цією щоденною стабільністю ховається шлях, який пройшов через реанімацію, фронт і повернення до мирного життя. Цю історію опублікували на сторінках департаменту охорони здоров'я Вінницької обласної влади.

Олександр Іванович народився 23 серпня 1986 року в селі Велика Мочулка на Вінниччині. Професійний вибір він зробив дуже рано, керуючись не випадковістю, а чітким бажанням допомагати людям. Після закінчення школи він вступив до Гайсинського медичного училища, де здобув фах медичної сестри або медичного брата.

Фото до матеріалу: Медичний брат з Вінниччини повернувся з фронту: історія Олександра Романюка

Його перша робота розпочалася у відділенні анестезіології та реанімації Теплицької центральної районної лікарні. Саме там формувався його професійний характер: швидкі рішення, точність дій та робота на межі людських можливостей. Колеги відзначають, що навіть у найскладніших ситуаціях він завжди зберігав холодну голову і здатність діяти без паніки.

Паралельно з роботою Олександр здобув вищу освіту за спеціальністю «Облік і аудит» у Вінницькому аграрному університеті. Проте медицина залишалася основною траєкторією його життя. У 2022 році, з початком повномасштабного вторгнення, він ухвалив важливе рішення: добровільно приєднався до лав Збройних сил України.

Служив він санітарним інструктором у складі 4-ї окремої танкової бригади. Фронтова медицина — це робота без звичних умов лікарні: стабілізаційні пункти, евакуація поранених із передової, постійні обстріли, дефіцит часу і величезна напруга. Тут медик стає першим, хто тримає людину між життям і смертю.

Після демобілізації за станом здоров'я у 2023 році Олександр повернувся до цивільної медицини та продовжив роботу у Теплицькому центрі первинної медичної допомоги. Сьогодні він знову працює поруч із пацієнтами, вже в умовах мирного часу, але з досвідом, який неможливо відокремити від його професійної ідентичності.

У розмові про професію він не романтизує медицину, а навпаки — говорить про неї як про постійний виклик. Це біль, стрес, відповідальність і ризик, але також і свідомий вибір. За його словами, у медицині залишаються лише ті, хто здатен співпереживати і не втрачати людяність навіть у найскладніших обставинах. Департамент публікує такі реальні історії медсестер та медичних братів Вінниччини в рамках інформаційної кампанії до Міжнародного дня медичної сестри, який щороку відзначають 12 травня.